Історія музею

Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького (НМЛ)одна з найвизначніших в Україні й у світі скарбниць національної культури та мистецтва. Музей постав 1905 року як приватна фундація Галицького митрополита Андрея (графа) Шептицького з назвою «Церковний музей». Нотаріальним актом від 29 грудня 1908 року було юридично затверджено наукову фундацію «Церковний музей у Львові» як інституцію, «присвячену зображенню українського культурного життя». Основник передав до музею колекцію церковних книг, рукописів, риз, ікон, які «довгі літа своїм коштом збирав серед великих труднощів і перешкод». За рекомендацією отця Антона Петрушевича, для впорядкування збірок Митрополит запросив талановитого науковця Іларіона Свєнціцького (1876–1956), який став директором і організатором зібрань музею (1905–1952). За постійної опіки Основника та невтомної діяльності професора І. Свєнціцького музей сформувався в науково-мистецьку інституцію європейського рівня.

У плині швидкого розвитку фундації та зростання збірок, що за своїм характером виходили поза межі церковного мистецтва, означилася розбіжність між чинною назвою і змістом мистецьких колекцій. 11 липня 1911 року назву установи було офіційно змінено на «Національний музей у Львові» та затверджено рескриптом Галицького цісарсько-королівського намісництва від 29 серпня 1911 року.

Спершу музей було облаштовано «у кількох кімнатах святоюрських будинків». Відтак 1911 року митрополит А. Шептицький придбав на вул. М. Мохнацького, 42 (тепер – М. Драгоманова) віллу професора Львівського університету Еміля Дуніковського, яка стала головним осідком Національного музею. Саме тут 13 грудня 1913 року відбулося святкове відкриття першої експозиції Національного музею у Львові, під час якого Основник урочистим актом оголосив про передання установи в дар українському народові.

4 грудня 1931 року для організаційного та фінансового сприяння діяльності НМЛ було створено Союз прихильників Національного музею у Львові (СПНМ). 1934 року постановою загальних зборів СПНМ започатковано неперіодичне видання «Літопис Національного музею». Упродовж 1934–1939 років вийшло п’ять чисел «Літопису».

У 1930–1935 роках за проектом О. Пежанського здійснено добудову бічного крила музею (на вул. М. Драгоманова, 42).

27 вересня 1935 року з нагоди 30-ліття створення музею та на пошану 70-ліття від дня народження Основника перед будівлею НМЛ було відкрито пам’ятник митрополитові Андрею Шептицькому, виконаний  за проектом С. Литвиненка (зруйновано в 1947 році).

Від часу заснування Національний музей утверджувався як провідна національна духовно-мистецька інституція, яка гуртувала у своїх стінах відомих діячів української культури та мистецтва, церкви, науки: І.Франка, М.Грушевського, Ф.Колессу, М.Павлика, о.Й.Сліпого, С.Крушельницьку, В.Щурата, К.Студинського, о.К.Шептицького, І.Труша, І.Крип’якевича, В.Щербаківського, П.Холодного та ін. Професор І. Свєнціцький спрямував процес формування збірок у русло комплексного відображення всіх форм культури як духовної цілісності народу. Отже, системне комплектування фондових зібрань включало іконопис ХІV – ХVІІІ ст., рукописи та стародруки, живопис ХVІІІ – ХХ ст., скульптуру, декоративну різьбу, художній метал ХІІ – ХVІІІ ст., графіку, давню тканину ХV – ХVІІІ ст., народне мистецтво, археологію тощо. У 1935 році фонди музею обіймали близько 80 000 предметів.

У 1939–1950-х роках у межах реформування музейних установ Львова до фондів НМЛ надійшли твори зі зібрань музеїв Богословської академії, Ставропігійського інституту, Народного дому, НТШ, Любомирських, Яна ІІІ (Собеського), монастиря оо. студитів «Студіон», музею «Бойківщина» (м. Самбір Львівської обл.), гімназії СС василіанок; депозитів товариства «Просвіта», Земельного банку гіпотечного, «Народної торгівлі», «Маслосоюзу», кооперативного банку «Дністер» та ін. Завдяки цьому поповнилися збірки  давньоукраїнського мистецтва, графіки, українського мистецтва ХІХ – початку ХХ ст., сучасного образотворчого й декоративно-ужиткового мистецтва та ін.

У цей період в історії установи закарбовано і драматичні події: 1952 року з фондів НМЛ вилучили та знищили як «ідеологічно шкідливі» 1728 творів класиків українського образотворчого мистецтва кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. (І.Труша, О.Архипенка, О.Новаківського, С.Литвиненка, М.Бойчука, М.Бутовича, В.Кричевського, М.Кричевського, Ф.Красицького, П.Ковжуна, О.Грищенка, М.Глущенка, М.Андрієнка-Нечитайла та ін.), понад 4000 книг і 138 томів та папок архівних матеріалів. Наступним кроком стало переміщення у 1953 році більш як 10-тисячної збірки давньоукраїнського мистецтва (іконопису, скульптури, декоративного дерева, давнього металу) в непристосовані для зберігання приміщення Вірменського собору.

Національний музей не раз змінював офіційну назву. У травні 1940 року його було перетворено на український відділ Львівської державної картинної галереї (з об’єднаною дирекцією на чолі з І. Свєнціцьким). Із німецькою окупацією Львова музеєві повернено статус та історичну назву (1941–1944). У 1944 році її знову змінили, тим разом на Львівський державний музей українського мистецтва, а 1965 – на Львівський музей українського мистецтва. У 1990 році, на тлі перебудови в СРСР, з метою відродження української національної культури рішенням Львівської обласної ради народних депутатів було відновлено історичну назву – Національний музей у Львові. 1994 року, після того, як Україна здобула державну незалежність, новим Статутом затверджено офіційну назву установи – «Науково-мистецька фундація митрополита Андрея Шептицького – Національний музей у Львові». У грудні 2005 року Указом Президента України з нагоди 100-ліття від часу створення музеєві надано статус національного з дальшим іменуванням «Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького».   

1991 року Національному музеєві було передано будівлю колишнього Міського промислового музею імені цісаря Франца Йосипа І (просп. Свободи, 20), зведену за проектом Леонардо Марконі та Юзефа Яновського (1904). У 1950–1990 роках тут діяв Львівський філіал Центрального музею В. Леніна. Сьогодні в цьому будинку розташовано новооблаштовані фонди іконопису, скульптури, декоративного дерева (поетапне переміщення сюди збірки давнього українського мистецтва з Вірменського собору відбулось упродовж 1993–2003 рр.), а також живопису, давньої тканини та ін. У просторих експозиційних залах розгорнено розділи постійної експозиції «Українського мистецтва ХІІ – початку ХХ ст.», що віддзеркалюють еволюцію художньої культури України протягом дев’яти століть.

На сучасному етапі музей зріс у потужну інституцію, понад 175-тисячне зібрання якої репрезентує здобутки української культури у світовій духовно-мистецькій скарбниці. Предметом особливої гордості є найбагатша у світі збірка українського сакрального мистецтва ХІІ – ХVІІІ ст. і найбільш вартісне в ній зібрання творів іконопису ХІV – ХVІІІ ст. (понад 4 000 од.). У НМЛ заховується одна з найцінніших у Європі збірок писемної культури та книговидавничої справи (понад 10 000 од.). Вагомими є фондові зібрання графіки, які формують і зразки української професійної та народної гравюри ХVІІ – ХVІІІ ст., і західноєвропейська та східна графіка. У збірці українського живопису представлено визначні твори класиків української образотворчості ХІХ – початку ХХ ст.: Т.Шевченка, К.Устияновича, Т.Копистинського, С.Васильківського, Ф.Красицького, М.Мурашка, О.Мурашка, М.Ткаченка, І.Труша, О.Новаківського, О.Кульчицької, М.Бойчука, М.Сосенка, Л.Ґеца, П.Холодного. Сучасне українське мистецтво репрезентовано в різних мистецьких напрямах і течіях: від 1920-х років до новочасних пошуків на зламі ХХ – ХХІ ст. (твори М.Глущенка, О.Архипенка, Маргіт і Романа Сельських, К.Звіринського, Д.Довбошинського, В.Патика, Л.Медвідя, О.Мінька, З.Флінти, Є.Лисика, Е.Миська, Д.Крвавича, Є.Дзиндри, Я.Чайки, Р.Петрука, В.Одрехівського та ін.). Багатим і розмаїтим за видово-жанровим спектром є понад 20-тисячне зібрання творів народного мистецтва  ХVІІІ – початку ХХ ст.

До структури НМЛ належать чотири Художньо-меморіальні  музеї (відділи) – Івана Труша, Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Леопольда Левицького, а також художній  музей «Сокальщина» (відділ у м. Червонограді Львівської обл.).

Від 2000 року відновлено видання «Літопису Національного музею у Львові». Тривають заходи з відродження Союзу прихильників Національного музею.

Щороку НМЛ і його експозиції відвідує понад 150 000 глядачів. Як значущий чинник духовно-мистецького простору Західної України рік у рік музей традиційно є осідком проведення близько ста регіональних, усеукраїнських і міжнародних виставок та інших мистецьких акцій, неухильно утверджує свою роль як один із провідних центрів наукової й науково-освітньої діяльності в Україні.